За матеріалом Українська Правда
Скільки ще буде йти війна? Це питання болить всім громадянам України. Точно відповісти на нього зараз неможливо, але ми можемо проаналізувати всі складові та дійти деяких висновків.
Де ми зараз? Військові дії ведуться на землі, в повітрі, у морі, в інформаційному та кібернетичному просторі. Головною стратегічною ціллю війни є знищення України як суверенної держави.
Це великий доленосний виклик існуванню України та всім її жителям. Боротьба з таким потужним ворогом є нашою спільною справою.
Незважаючи на велику різницю у військових потенціалах, відносний успіх РФ у цій війні є лише в одній площині – морській. РФ практично окупувала Чорне та Азовське моря, притиснувши Україну до берега.
При цьому, через систему нашого берегового захисту РФ не здатна підійти впритул та успішно здійснювати амфібійні операції, висадивши потужний десант на суходіл.
У кібернетичному просторі РФ не змогла завдати непоправної шкоди українській критичній інфраструктурі.
Як ми бачимо, принаймні наразі, українські системи функціонують безперебійно – працює банківська та фінансові системи, продовжується виробництво електроенергії, постачання газу, працює інтернет, стаціонарний та мобільний зв’язок. Державні органи та новинні сайти щоденно є об’єктами кібернетичних атак ворога, але їхня загальна успішність низька.
В інформаційному полі РФ повністю програє як в Україні, так і за кордоном.
Українці демонструють безпрецедентну єдність та підтримку уряду і президента. Намір Росії розколоти суспільство інформаційними атаками та провокаціями зазнав краху.
Відома доктрина Герасимова, що була реалізована РФ під час окупації Криму та частково у війні на Сході України в 2014 році – сьогодні не спрацювала.
Український народ є єдиним, згуртованим та потужним. Ненависть до загарбника є всенародною, а будь-які проросійські елементи начисто відторгаються суспільством.
За кордоном, особливо у країнах демократичного світу, зберігається небачена досі підтримка України.
Незважаючи на постійні повторення так званою російською дипломатією своїх наративів, світова спільнота їх абсолютно не сприймає.
Війна на Сході частково сходила з рук РФ, оскільки вона вміло просувала свою ідею "окремих народів" так званих ЛНР/ДНР та їх удаваної суб’єктності, але зараз це не працює. Росії не вдається нав’язувати свою версію подій, їх балачки про "нацистів" та "загрози РФ від України" справедливо сприймаються світом як повна маячня.
Кремль допустив колосальну помилку.
Виявилося, що трильйони рублів на їхні збройні сили, розвідників та силовиків, а також підкормку п’ятої колони в Україні були марними. Героїчна боротьба усього українського народу, від президента України до сил оборони на передовій, від волонтерів та активістів до фермерів та пересічних громадян, окриляє нас.
Критичним прорахунком РФ стала її нездатність опанувати повітряний простір, незважаючи на суттєву перевагу в повітрі.
Більшість аналітиків, порівнюючи до війни спроможності українських повітряних сил з російськими, не давали українським багато шансів. Була практично одностайна думка, що РФ вдасться досить швидко знешкодити українську авіацію, подавити українські ППО та встановити панування в повітрі.
РФ оголосила про успішне подавлення ППО України вже в перші години війни. Але це виявилося нереалізованим бажанням. Через три тижні війни РФ втратила десятки літаків та гелікоптерів, а українська бойова авіація та ППО досі діють та продовжують вражати велику кількість цілей щоденно.
Успіхи наших пілотів-героїв бойової авіації, безпілотної авіації та ППО є дійсно вражаючими. Проте, звичайно, ми не в силах самостійно закрити повністю небо від агресора, чим і користуються росіяни, компенсуючі невдачі в інших напрямках численними ракетними ударами по містах України і військовій інфраструктурі.
Ну і нарешті суцільним шоком для загарбника виявилася наземна операція.
Не спрацював план А, тобто швидке захоплення ряду міст та територій України, з головною ціллю – Києвом.
Сили, відправлені в Україну, де лише сухопутна компонента перевищувала 120 тисяч осіб, виявилися нездатними досягти майже всіх оперативних цілей і жодної ключової.
Провали росіян у логістичному забезпеченні, виконанні операцій та слабка підготовка призвели до поразок, дискусії щодо яких не сходять зі шпальт газет та телебачення.
Пам’ятаємо, що більше ніж 15 тисяч вбитих загарбників означають за прийнятою методологією втричі більше поранених.
Переповнені пораненими шпиталі в Мозирі, Бєлгороді, Бердянську та окупованому Севастополі свідчать про реалістичність цих оцінок. Додавши ще тисячу полонених, ми приходимо до висновку, що наша армія знешкодила вже близько половини від початкового сухопутного угрупування.
Що це як не провал?
Накопичення сил та засобів, включаючи перекидання залишків боєздатних підрозділів з дальніх куточків Росії, намагання задіяти білоруську армію, й навіть близькосхідних найманців, є свідченням того, що усі наявні ресурси кинуті на рятування від поразки.
Росія розраховує на ривоку вигляді ескалації, передусім на Південному та Північному напрямках. Він має бути завершеним Росією допоки наявні ресурси. Їх, за різними оцінками, вистачить до середини квітня, можливо до червня-липня.
Здатність України вистояти в умовах тотального терору проти мирного населення та задіянні усіх наявних сил та засобів проти ЗСУ та ТрО залежить від незмінності дипломатичної підтримки, допомоги зброєю та грошима з боку США та інших країн.
На даному етапі константою є рішучість політичного та воєнного керівництва, готовність до такого сценарію сил оборони. Отже, розвиток успіху стратегічної оборонної операції є критично важливим.
Чи є у РФ резерви вдома? Так, є, але обмежені.
По-перше, загальна штатна чисельність боєздатних сухопутних сил РФ є близька до 300 тисяч, тобто до Україні направили майже половину всіх наявних спроможностей.
Але їхня боєздатність, як ми бачимо, досить умовна і неоднорідна. Є ще велике питання щодо іншої половини, цілком ймовірно, що вона недоукомплектована і не створить дієвий боєздатний резерв, який можна доставити до України.
Якщо ж Путін направить до нас всі наявні сили і загубить їх велику частину, це призведе до втрати армії взагалі. А це для РФ – катастрофа.
Міф про непереможну та страшну російську армію був зруйнований в світовому інформаційному просторі. Він вже не відновиться, навіть якщо у майбутньому будуть виконані якісь оперативні цілі.
Низька підготовка солдат, низька ступінь оснащеності та технічного рівня озброєння, низька злагодженість їх підрозділів, критичні помилки в системі командування, відсутність зрозумілих їм самим цілей та задач та жахливий моральний стан, помножений на нездатність організації логістики, призвели до патової ситуації. Їхня єдина перевага – це кількість.
Чому армія РФ виявилася такою?
По-перше, росіяни роками повторювали мантру про власну непереможність, в яку самі повірили. РФ з неоімперською пихатістю традиційно недооцінювала Україну, спроможність наших сил оборони, мотивацію і рішучість нашого населення.
По-друге, в Росії також немає демократичного контролю за збройними силами. На відміну від українського війська, боєздатність якого роками прискіпливо вивчалась суспільством, експертами, парламентом, цивільним міністерством оборони, партнерами та правоохоронною системою, в Росії незалежного контролю за збройними силами немає.
Натомість має місце зрощування військової верхівки з вищим керівництвом країни, А це унеможливлює тверезу оцінку ситуації та будь-яке критичне мислення. Згадаємо наш власний болючий досвід до 2014 року.
Яскравим прикладом є прострочені продуктові набори, що наші бійці знаходять у знищеній техніці ворога. Це свідчить про тотальну корумпованість системи забезпечення.
Про те ж говорить їхній стан речового забезпечення, і, що важливо, стан техніки. Вона застаріла та постійно виходить із ладу. Ясно, що більшу частину величезного бюджету, який складає більше 60 млрд доларів щороку, армійське керівництво та куратори із владної еліти просто розкрадали.
Тому, за недавнім висловом Бориса Джонсона, своі поразки російське керівництво заміщує їх постійними ракетними ударами, в тому числі по цивільних об’єктах. Також Росія надсилає в Україну велику кількість загарбників, вже не рахуючись особливо із втратами, відправляючи сотні одиниць обладнання. Росія свідомо тероризує місцеве населення в тимчасово окупованих населених пунктах.
Логіка цих дій аморальна але й проста – залякати захисників та зламати волю до опору. Але вона не спрацьовує. Яким би чином не розвивалися далі події, такі вчинки загарбників надійно забезпечили місце злочинцям не лише у пеклі, а і на лаві підсудних.
За умов провалу максимальної ескалації усіма наявними засобами, Москва намагатиметься компенсувати брак успіхів проксі-дипломатичними засобами, подібно до перевіреного за вісім років мінського процесу.
Тримаючи Україну у напрузі періодичною ескалацією, ракетними ударами, роботою диверсійних груп з білоруської території, Кремль накопичуватиме ресурси.
Зменшення інтенсивності бойових дій дасть можливість Росія заощаджувати чи навіть накопичувати фінансові ресурси. Це може статися через небажання європейців відмовлятися від російських енергоресурсів, ціни на які астрономічно зросли.
Такий хід дасть простір для спроб розколоти єдність наших західних партнерів, що потерпатимуть від політичної нестабільності, спричиненої уповільненням темпів економічного зростання, проблемами продовольчої безпеки, фактором українських біженців та ін.
Важливим моментом впливу на РФ є безпрецедентні світові санкції.
Одночасно з провалом бліцкригу, Захід почав накладати жорсткі обмеження, придушуючи економіку та резерви РФ. Є також думка, що економічний потенціал Росії був переоцінений, як і її військова спроможність.
Цілком імовірно, що ця країна вже на межі банкрутства. Зараз неможливо точно спрогнозувати ступінь живучості путінського режиму, його спроможність утримувати суспільство на голодному пайку в обложеній фортеці. Так само складно оцінити життєздатність економічної конструкції в надзвичайно несприятливих умовах. Тому українське керівництво і суспільство налаштоване саме на виснажливу війну.
Однаково важливим є як забезпечення зовнішньої підтримки, так і переведення української економіки на воєнний лад. За умов грамотних дій воєнного керівництва та незмінної високої мотивації суспільства останнє буде вирішальним фактором.
Питання, яке всіх хвилює: чи може Путін спробувати вирішити хід війни хімічною зброєю чи навіть ядерним ударом?
Росія має довгий список використання заборонених видів зброї та вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Не слід сподіватися на виключення щодо нас. Цілком можливі провокації з хімічною та іншими видами зброї із звинуваченням України.
Сирійський досвід взяття міст із застосуванням хімічної зброї, по іронії долі й з залученням сирійських найманців, може стати реальністю.
Не безпідставні попередження української військової розвідки про можливе задіяння чорнобильського сценарію, зокрема, використання зараженого ґрунту чи відпрацьованих ядерних відходів.
Західні журналісти, аналітики та політики занепокоєні тим, що Владімір Путін загнав себе у глухий кут і тому є надзвичайно небезпечним. На даний час будь-які опції на його столі не дуже райдужні для збереження влади, входження в історію та долі його країни (саме у такій послідовності). Занадто ретельно він створював імідж готового вдаватися до найризикованіших дій, йти до кінця будь-що у досягненні поставленої мети, а також поводитися як лідер глобальної потуги, аби зараз згорнути свої дії в Україні.
Раціональний у своїй альтернативній реальності, він одержимий Україною.
Отже, за умов, що він живий та при владі, він намагатиметься переламати Україну, допоки є ресурси, або, здобувши бодай якусь суттєву перемогу – воєнну чи дипломатичну, він зможе її продати власним підданим та авторитарному інтернаціоналу. Тож існує висока вірогідність вчинення й інших терактів з метою створення техногенних катастроф.
При цьому, використання тактичної ядерної зброї проти України виглядає малоймовірним з огляду на неможливість досягнення за допомогою цього визначених політичних цілей та надзвичайно негативних наслідків як для Росії, так і правлячого там режиму.
Наразі ядерне стримування працює як того і бажають в Кремлі, підтвердженням чого є відмова у реалізації безпольотної зони.
А от ризик переведення війни у довгострокову позиційну війну звичайно є.
Росія може спробувати все ж таки кинути всі сили на 1-2 напрямки та зосередитись на них, а потім намагатися втримати нові окуповані території.
Проте зробити це буде важко і технічно і організаційно. Хоча, обираючи із всіх негативних воєнних сценаріїв, вони можуть піти на це. Тому підтримка і оснащення ЗСУ сьогодні із усіх сил для нас життєво необхідні.
Чим більш неуспішною буде їхня спроба зафіксувати "здобутки", тим швидше вони зрозуміють, що треба закінчувати.
З цих причин, вважаємо, що дуже ймовірним є сценарій мирної угоди. РФ намагатиметься вижати якісь умови, представити їх вдома у якості "перемоги" і дійти згоди до того, як стане очевидним їхній провал.
Така угода дасть можливість Росії перепочити та відновитися, а за нагодою – увійти у безкінечні суперечки щодо стану виконання угод на кшталт мінського процесу.
Тому будь-які умови такої угоди мають дуже чітко передбачати ризик того, що РФ у своєму стандартному стилі намагатиметься їх порушувати одразу ж після підписання і звинувачувати в цьому всіх кого завгодно, крім себе.
У будь-якому випадку Путін навряд чи позбувся нав’язливої ідеї підкорення всієї України. Його зупинять лише економічні втрати, визнання його військовим злочинцем та максимальне оприлюднення втрат та помилок командування в цій війні.
Поки вони будуть шукати винних та змінювати очільників сектору безпеки, ми маємо відновити спроможності і в такий спосіб запобігти новій спробі реваншу.
Нинішні максималістські вимоги Кремля не сумісні з українською державністю, тож Україна має сформулювати свої.
Наприклад, звільнення окупованого моря є критичною умовою припинення війни. Наша країна має відновити економіку, яка залежить від наявності морських шляхів. Згадаймо хоча би агро-експорт, що повністю залежить від доступу до моря.
Готовність РФ на реальні переговори та вихід із війни залежатиме також від низки зовнішніх чинників. Їх настання ще в процесі, саме тому і неможливо більш менш точно передбачити час закінчення війни.
Основних зовнішніх чинників – два.
Перший: реальна готовність США та декількох найближчих союзників підтримувати Україну озброєнням аж до перемоги.
Нещодавня заява президента Байдена щодо виділення нових рекордних сум допомоги та загальний настрій політикуму США свідчить про готовність йти на такий крок. Попри страх перед прямим зіткненням з РФ та заяви про неучасть у війні, США постачає нам озброєння на мільярди доларів.
Головне, щоби воно прибувало в тій специфікації, що нам потрібно, в тій кількості, що потрібно, та в той час, коли потрібно. Перспективи цього є доволі високими. Але це велика і важка робота.
Туреччина, що закрила Босфор, продемонструвала, що РФ можна не боятися. Це суттєво допомагає нам від надходжень нових спроможностей РФ з моря. Інші країни мають брати приклад. Дипломатичний фронт зараз для нас критичний.
Другий: інший рівень санкційного тиску. Шоковані та обурені брутальною та фашистською тактикою війни, ліберально-демократичні суспільства західних країн мають транслювати це обурення в санкції зовсім іншого порядку.
Їхня поточна м’яка позиція деяких країн континентальної Європи має стати недопустимою. Співпраця будь-якого західного бізнесу з РФ має бути настільки ж токсичною для цього бізнесу, як і співпраця з режимами Сирії або Північної Кореї.
Світ іде на це зі страхом, зважаючи на високу інтеграцію РФ до світової економіки. Але саме це прискорить задихання економіки, грошової сили Росії, допоможе зупинити війну і відновити світовий порядок.
Як тільки ці чинники остаточно визначаться на користь України, РФ піде на мирову.
Весь цей час нам треба всіляко підтримувати опір народу, наші Збройні сили, розвивати економіку і працювати над реалізацією вищезазначених задач.
Ми віримо в перемогу України.
Центр оборонних стратегій